The Rolling Stones

«Ро́ллінґ Сто́унз» (англ. The Rolling Stones) — англійський рок-гурт, створений в 1962 році в місті Лондон, Великобританія. Творчість гурту ґрунтується на блюзі й рок-н-ролі 1950-х. Здобувши успіх у Великобританії, «The Rolling Stones» стали популярними у США під час «британського вторгнення» у 1960-х, і у всьому світі. Гурт випустив 22 студійних альбома (британські версії; у США видано 24 альбома), 8 концертних альбомів (9 у США) і численні збірники.

У 1989 гурт включено до Зали слави рок-н-ролу. Зайняв 4 місце в рейтингу найкращих музичних виконавців за версією журналу «Rolling Stone» 2004 року і друге місце у подібному рейтингу сайта Acclaimedmusic.net

Історія

Заснування

Вокаліст Мік Джаґґер та гітарист Кейт Річардс зналися ще з початкової школи і згодом разом зі спільним другом Діком Тейлором створили гурт «Little Boy Blue and the Blue Boys». Гурт грав блюз і американський ритм-енд-блюз. У 1962-у до них приєднались ритм-гітарист Браян Джонс та клавішник Аян Стюарт і в червні гурт змінив назву на «The Rolling Stones», дарма що усталеного складу ще не було (група довго шукала ударника). Перший виступ «Роллінґ Стоунз» відбувся 12 липня 1962 року в лондонському клубі Marquee. Джонс намагався грати блюз, а Джаґґер з Річардсом принесли в гурт рок-н-рол Чака Беррі та Бо Дідлі. Перший синґл випущено в червні 1963, це була пісня Чака Беррі «Come On».

1964–1969

Першою платівкою гурту була «The Rolling Stones», що вийшла в 1964 році. У травні 1965 року гурт презентував у США пісню «(I Can't Get No) Satisfaction», яка відразу стала і візитною карткою гурту, і класикою рок-музики. Улітку синґл вийшов у Великобританії. Пісня з'явилася і в новій платівці «Out of Our Heads», що було незвичним для Великобританії, де синґлів переважно не додавали до повноцінних платівок.

Альбом 1966 року «Aftermath» став першим, у якому гурт грав лише власний матеріал — всі слова і музику написали самі «Роллінґ Стоунз» (переважно дует Джаґґер/Річардс). Часто імідж гурту, який ніби протиставлявся «чемним» The Beatles не вміщався в рамки цензури — в 1967 на «Шоу Еда Саллівана» (англ. Ed Sullivan Show) виконуючи пісню «Let's Spend The Night Together» (Проведімо цю ніч разом) Мік Джаґґер просто бурмотів ці слова і дехто заявляв, що замість них лунало невинне «…Let's Spend Some Time Together…» (…Проведімо трохи часу разом…).

У 1967 році у гурту почалися проблеми з правосуддям — у травні за зберігання марихуани та героїну заарештували Браяна Джонса, а згодом затримали Джаґґера з Річардсом. Справа набула розголосу, на захист «роллінґів» виступили, зокрема Джон Леннон з «The Beatles» і Піт Тауншенд з «The Who» . Перебування у в'язниці спонукало членів гурту до написання пісні «We Love You», яка мала бути подякою для шанувальників — і відповіддю журналістам та судовій владі Британії. У композиції виразно чути чиюсь ходу і грюкання дверима в'язничної камери. Також у записуванні (бек-вокал)взяли участь Джон Леннон і Пол Маккартні. Після виходу платівки «Бітлз» «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band», яка дуже вплинула на всю подальшу історію рок-музики, гурт записує власний психоделічний альбом — «Their Satanic Majesties Request», у якому багато інструментальних партій і чимало експериментаторства (особливо у виконанні Браяна Джонса). Наркотична залежність Джонса спричиняла непорозуміння в гурті і, зрештою, 9 червня 1969 року він заявив про вихід зі складу «Роллінґ Стоунз». Новим гітаристом став 21-річний Мік Тейлор. Плани Джонса створити власний гурт перервала нагла смерть : 3 липня 1969 тіло знайшли у басейні перед його будинком. Музиканти присвятили концерт загиблому: 5 липня гурт виступав на відкритому повітрі у лондонському Гайд Парку — послухати «Роллінґ Стоунз» прийшло понад 200 000 осіб. Джаґґер прочитав уривок з елеґії Персі Біш Шеллі «Adonais», яку поет написав, коли дізнався про смерть друга. Добре показав себе новий гітарист (в 2004 році журнал «Guitarplayer Magazine» назвав пару Річардс/Тейлор «найкращим гітарним дуетом в історії»).

Заохочений таким успіхом гурт вирішив виступити на відкритому повітрі і в США. Після закінчення американського турне, що тривало весь листопад 1969 року, гурт влаштував безкоштовний виступ в північній Каліфорнії, 70 кілометрів від Сан-Франциско. Концерт закінчився трагедією: чомусь для підтримання порядку найняли представників угрупування мото-клубу «Ангели пекла» (англ. Hells Angels), але вони не зуміли контролювати 300-тисячний натовп і почалися сутички — під час виконання пісні «Under My Thumb» було забито насмерть 18-річного Мередіта Ганта. «The Rolling Stones» просто втекли зі сцени і якнайшвидше покинули Сполучені Штати. Фестиваль мав затьмарити Вудсток, але насправді лише сколихнув ідеали покоління дітей квітів.

1970–1993

Записи з концертів 27-28 листопада 1969 року у Нью-Йорку видали на платівці «Get Yer Ya-Ya's Out!»; це була остання платівка записана спільно з «Decca». У 1970 році, коли вигас контракт з «Decca Records», гурт створює власний лейбл звукозапису «Rolling Stones Records». Пісня «Sticky Fingers», видана вже під власним лейблом, піднялася на перше місце хіт-параду, і в Британії, і в США.

Стосунки між членами гурту ускладнились : Мік Джаґґер одружився з нікараґуанською моделлю Бьянкою Перес Морена де Масьяс; у Кейт Річардса були проблеми з наркотиками, — і Мік Тейлор завше залишався у тіні дуету Джаґґер/Річардс. Зазнавши податковий тиск, «The Rolling Stones» переїхали жити на південь Франції, де й записали подвійний альбом «Exile On Main Street». Критики визнали його високий рівень і допрацьованість. На той час свої сольні альбоми вже мали Чарлі Воттс і Ваймен. У грудні 1974 року Тейлор покинув гурт — і на його місце прийшов знайомий Річардса, колишній учасник The Birds , The Faces Рон Вуд.

Кінець 1970-х рр. став кризовим в музиці The Rolling Stones. Найвдалішою платівкою була «Some Girls» (1978), яка вшестеро перевищила норму на платинову платівку (тобто продали 6 мнл. екземплярів). На ній хлопці експериментували з музикою диско, зокрема, пісню «Miss You» крутили на дискотеках. Платівки 80-х не були успішними. Джаґґер сконцентрувався на виданні сольних платівок, те ж робив і Річардс. В 1986 році «The Rolling Stones» отримали премію Ґреммі за вклад в розвиток музики.

1993 — дотепер

У 1993 році Біл Ваймен, котрий грав у гурті понад 30 років, залишив «The Rolling Stones». Видання кількох платівок (Voodoo Lounge, 1994; Stripped, 1995(концертний); Bridges to Babylon, 1997) відновило славу рок-гурту. В 2002 році «Decca Records» нарешті погодилася включити до збірника найкращі пісні-композиції періоду до 1969 року. Результатом став подвійний альбом «Forty Licks» — 40 найбільших хітів на двох дисках. Музиканти і досі збирають повні стадіони, а їхніми шанувальниками є люди з кількох різних поколінь, оскільки «The Rolling Stones» грають рок-н-рол уже понад 40 років.

Тур для підтримки альбому «A Bigger Bang» (з 2005) став найприбутковішим концертним туром за всю історію музики.

Склад

Мік Джаґґер — вокал, гармоніка
Кейт Річардс — гітара
Чарлі Воттс — ударні
Рон Вуд — гітара, бас-гітара

Дискографія

До 1967 року гурт видавав дві різні версії платівок: для США і для Великобританії — вони могли мати різні назви, обкладинки та трохий інший список пісень.

Студійні платівки

Великобританія (1964 — 1967)

• The Rolling Stones (квітень 1964)
• The Rolling Stones No. 2 (січень 1965)
• Out of Our Heads (вересень 1965)
• Aftermath (квітень 1966)
• Between the Buttons (січень 1967)

Сполучені Штати (1964 — 1967)

• The Rolling Stones (травень 1964)
• 12 X 5 (жовтень 1964)
• The Rolling Stones, Now! (лютий 1965)
• Out of Our Heads (липень 1965)
• December's Children (And Everybody's) (листопад 1965)
• Aftermath (червень 1966)
• Between the Buttons (лютий 1967)
• Flowers (липень 1967)

від 1967 року

• Their Satanic Majesties Request (грудень 1967)
• Beggars Banquet (грудень 1968)
• Through the Past, Darkly (Big Hits Vol. 2) (вересень 1969)
• Let It Bleed (грудень 1969)
• Sticky Fingers (квітень 1971)
• Exile on Main St. (травень 1972)
• Goats Head Soup (серпень 1973)
• It's Only Rock'n Roll (жовтень 1974)
• Made in the Shade (червень 1975)
• Black and Blue (квітень 1976)
• Some Girls (червень 1978
• Emotional Rescue (червень 1980)
• Tattoo You (серпень 1981)
• Undercover (листопад 1983)
• Dirty Work (березень 1986)
• Steel Wheels (вересень 1989)
• Voodoo Lounge (липень 1994)
• Bridges to Babylon (вересень 1997)
• A Bigger Bang (вересень 2005)
• Grrr! (листопад 2012)

Збірки

Великобританія (1964 — 1967)

• Big Hits (High Tide and Green Grass) (листопад 1966)

Сполучені Штати (1964 — 1967)

• Big Hits (High Tide and Green Grass) (березень 1966)

від 1967 року

• Sucking in the Seventies (квітень 1981)
• Rewind (1971—1984) (липень 1984)
• Jump Back: The Best of The Rolling Stones (листопад 1993)
• Forty Licks (вересень 2002)
• Rarities 1971–2003 (листопад 2005)

Концертні платівки

Сполучені Штати (1964 — 1967)

• Got Live If You Want It! (листопад 1966)

від 1967 року

• Get Yer Ya-Ya's Out! The Rolling Stones in Concert (вересень 1970)
• Love You Live (вересень 1977)
• «Still Life» (American Concert 1981) (червень 1982)
• Flashpoint (+ 2 нові пісні, квітень 1991)
• Stripped (концертний і акустичний, листопад 1995)
• No Security (листопад 1998)
• Live Licks (листопад 2004)
  
  

• Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.